?

Log in

травматичне

дня дві я сподівалася, що це в мене просто жахлива крєпатура після дічайших пор де бра, але вчора зрозуміла правду. це таки сталося: я зірвала спину книжками.
а усвідомивши істину я все-одно півдня фланірувала з двома томами Жеромського, гігантськими Вільде, Прусом і милим Доллімором. Останнього я взяла, щоб не почуватися самотньо в компанії тих стариків-мастодонтів.
от я, дура, вивчила і тепер дивлюся TV series. 
да уж, російською стільки часу не просреш.

така наука

спускаюся я сьогодні вранці сходами (ранок весьма пізній, якщо що), гукаю маму і Ярослава, і раптом бачу гарнюнього, крисивенького-красивого хлопця, який прийшов ремонтувати нам двері. і він мене бачить. а я в піжамі. і, шоб ви понімали, не в мереживних шортиках і не в атласній маєчці, а в розтягнутій тєльняшці і інфантильних шароварах в циркову звьоздочку. спаленівши від досади і поздоровавшись, я втекла нагору, прокліная своє нехлюйство, бо дописати рецензію, облитися кавою і поскачувати кніжонкі я встигла, а вдягнути щось пристойне - ні.
так от, спускаюся я вдруге, вже вся така декольтована і напахчена, а красівенький хлопець уже закінчив роботу. і от він увлєчьонно дивиться в мою елегантну блузку, поки моя мама випроваджує його за поріг, я кажу "до побачення",
а сама:Collapse )

ну, хоч двері тепер поремонтовані.
певно треба мені над письмовим столом присобачити мішень. наче і в потолок плюєш, і спортом займаєшся.

іцзин

я іду додому, опівнічниця, так повільно-повільно, час від часу зупиняюся серед вулиці, бо такі дні хочеться смакувати поволі. такі солодкі, тягучі, такі спокійні і стиглі, дні уявляються мені медовими динями і золотими грушами.
кожна з цих дрібних радощів поселяється в мені як світлиста кулька, сферична повня, в ній промені заломлюються і відбиваючись, дають в рази більше сяйва.
іцзин сказав мені, що цей час дається - для роздумів, а не для дій. 
а решту я залишу для себе

згадалося

Оригинал взят у la_pastelle в моя философия для бедных
"Сегодня, думает Кларисса, в людях главным образом ценишь доброту и верность. Остроумие и интеллектуальная глубина, все эти разнообразные проявления гениальности, рано или поздно утомляют"
(c) Каннингем "Часы"

... и я, знаете ли, несмотря ни на что - соглашусь

місто

                              Мы покушали. Я поела дважды. Я на диете.
                                                                                           Петушкова


коротка історія дня без ремарок і декораційCollapse )

гілті плежерс

Олег написав, що подолати депресію можна задовольнивши свої гілті плежерс. і вот після цілоденних зважувань "стидності"-"нестидності" і рівня задоволення звісно, я готова оприлюднити свій топ-ліст:
1. якісно склепана попса. така, знаєте, на вєка, як от іванушки або юра шатунов або віа гра.
2. детективні серіали.  при чому, чим більше там показують розтинів і маньяків - тим вищим стає мій плежерс левел.
3. шкідлива їжа. щербет, булки зі згущонкою, потім піца, і ще канфєт поки не знудить.
4. Гаррі Поттер. через нього я крадькома невзлюбила Гарольда Блума ще в книгарні - знаєте, ота цитата на палітурці, про мільйони, які помиляються.
5. танцювати pretending i'm a tv star. коли ніхто не бачить, звичайно ж, бо так навіть при собаці танцювати якось не комільфо, певно тому що він думає, що це я так з ним граюся і хватає мене зубами за ногу. або ще було так гляне осуждающе, типу "чим ти, дитино, зайнята", наче це не він перед цим за мухою ганявся.
а у вас які варіанти?

вікна

моя найбільша і найсолодша проблема в тому, що я рідко забуваю слова. гроші, книжки чи виключити суп через 20 хвилин - це запросто, це постійно. але слова нікуди не зникають, вони складаються у фрази чи розкладаються на звуки чи наш сміх, і залишаються далі. я не можу спати, поки не згадаю, звідки котресь слово, так - просто обривок без сенсу, але в нього є смак і я шукаю, перебираю в пам'яті прочитане і почуте. 
дайте мені порожній день - і в мене в голові складеться пазл зі слів, я не придумую, я тасую. 
так багато всього минає, закінчується, стирається. але ми завжди так багато говорили і всі слова досі в мене.

про пусті закрома

ніфіга не перестала я бути плюшкіним.
моєї прекрасної папки з книжками більше нема і, ах, розжалоблюю я всіх навколо, там же мій диплом був, і нотатки, а лінгва - жизнь неспаведлива -, і гігапедії більше нема, і, ох пєчаль, годы, годы (!) упорного качання-фоткання-сканування книжок.
і вже всі трагічні аналогії придумані (о боже у мене тепер ноут як у петеушниці), і лінгва встановилася на диво без проблем, і, зрештою, тепер нема жодних матеріальних доказів моїх постидних літературних уподобань кількарічної давності.
а все-таки я тоскую за ними, за моїми кніжонками. і от я - печальний книжковий хом`як.

run, baby, run

мені дісталися найпрекрасніші дєвочки на світі, хоч вони про це навіть не підозрюють, деякі про те, що вони найпрекрасніші, а деякі про те, що вони мені дісталися.
список книг, які треба терміново прочитати (бо цікаво, бо треба, бо соромно признатися, шо я не читала) виявився настільки довгим, що я почала спершу задихатися, а потім уже просто збуджено сопіти і ковтати слину. не найестетичніше видовище - кніжний червь у передчутті екстазу.
так багато, такого різного. і от - pony pony run run. ще й тому, що я під них починаю сміятися.

віднайдений

я набираю пост за постом, ретельно підбираючи слова, а зрештою закриваю вкладку. бо коли текст готовий - він раптом перестає бути потрібним.
і можна було б поговорити про мою закритість і неохоту ділитися, але все не так.
просто я ще не знайшла слів, які описують мою гармонію: крихітну, вакуумну. щораз прокидаючись я починаю її шукати, бо вона ж може (має?) зникнути так легко, я смиренно боюся не знайти. 
час розгортається всередину, здається.

апдейт

 від Керуака стало легше.
втикаймо з насолодою! (с)
б`ю мух, хочу вечір після гамняних іспитів. 
і ще - це від моєї хомячої любові до "запастися" - у мене дах їде від того, що ресурси вичерпані майже. 
слова дурацькі, вернусь до Керуака. там хоч не кирилиця.

работа

Natalie Dee - така крута баришня.
 


http://www.nataliedee.com/

воздух

за час, поки в мене не було нету, я раптом чітко усвідомила, що не хочу і не вмію вести блогів. будь-яких.

цей пост - оцей, який я зараз набираю, - він мав бути довгим і детальним, про все на світі, про пічаль і прекрасних людей, і ужасних дибілів, і силу волі, про втому, бажання прaцювати, самокритичість і любимих мужчін вкупі з любімою музикою. 

але мені не хочеться писати. там, всередині мене, є щось дуже цінне, і його треба холіть і лєлєять, незважаючи на всі мої факапи і дірки в озоновому шарі.  
 

моя рівновага, давно знаю, вимірюється в bit i beat, а ще друзями - я закриваю свій вакуум на цьому. сьогодні мені не треба будь-чого іншого.  
  Читати, чи там думати, кількома мовами - ще куда ні шло, в
мозгах и на компе встрено по лингве. але пальці, мої пальці, - дуракі, вони
запамятовують тільки одну розкладку на день, і от сьогодні в мене english time,
падла, я я пять разів переписую набране, бо виявляється шо коми-крапки і
букви не в тому ряду.

36а сторінка

 те, що я не істеричу по поводу мого диплому в соцсєтях, не значить, що я не істеричу ващє. просто і-нету вдома нема.
він набрид мені, навіть не стільки він, скільки процес писання. слів насправді так мало і якби не лінгва, у якій я шукаю синоніми з використанням трьох мов, то там був би повний позор на мої філологічні сєдіни.

і от я люблю Вайлда і не люблю Шоу, дописую останні сторінки останнього розділу, затираю до упора Дельфіна і Рому Літвінова, і мрію про те, якою пяною я буду у вечір після захисту.

укрліт

мучаю Шевчука. періодично матюкаюся, якщо довго не матюкаюся - це значить, що стримую нудоту.

такі мислішки радували мою голову у 14 років. ну ок, у 15 теж. так само як і монотонний (занудний) наратив, який тіпа його оригінальний стиль, але вже у другому романі це звучить не оригінально, а дико убого.
 

ох. мене аж тіпає після кожного чергового "а ймення йому Шлях (чи там Доля, Вічність, Коло - потрібне підкреслити). таке враження, що кгм метр оволодів 20 мовнми конструкціями і подумав: от вже й великий я є, адже решта української літератури недолуга і слабосила, а ймення їй Лайно.

цивілізація

це чудово - коли вдома є інтернет. ах, це чудово!

парам-пам-пам, звісно ж я дурочка, але тепер уже дурочка з інтернетом, тобто значно покращена версія.

юппі, можна спати)

сидр і цукерки

рік тому брат у сумці привіз додому нашу дєточку. 
тепер Бор саме переживає підліткову кризу. кожного дня я кажу йому, що він найкращий собака на світі і це допомагає йому подорослішати. напевно)
так шо, отримали ми чудову дитину, натомість втратилиCollapse )